Про Коноплянську сільську раду

Коноплянська сільська рада, знаходиться в північній частині Іванівського району, в долині р.Великий Куяльник, займаючи площу понад 14276,2 га землі.


До складу сільської ради, входить 6 населених пунктів – Конопляне, Силівка, Люботаївка, Тарасівка, Шерово і Богунове.

Кількість жителів – 3023 чоловіки.

На території сільської ради є дві загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів : Коноплянська та Богунівська в якій навчається 417 дітей та працює 52 вчителі.

Функціонує один будинок культури, три бібліотеки та один музей.

Є одна амбулаторія на 10 лікувальних місць в селі Конопляному та ФАП в селі Богунове.

Налічується 20 торгівельних підприємств.

Розташоване відділення Іванівського ОБ в селі Конопляне.

Межі ради проходять із сусіднім Ширяївським районом, Михайлопільською, Калинівською, Бузинівською, Червонознам"янською сільськими радами Іванівського району. Підпорядкована Іванівській районній раді Одеської області. Голова сільської ради – Волошин Олександр Антонович, секретар –Яснюк Людмила Володимирівна.

Сприятливі природні умови, розташована в межах Східно-Європейської рівнинно-ландшафтної країни в степовій зоні і північно-степовій підзоні. Причорноморська низовина, абсолютні висоти 120-150 м над рівнем моря, переважання осадових порід. Кліматичні умови типові для степової зони, помірно-континентальний, теплий, сухий, з нерівномірним розповсюдженням опадів по сезонам і місяцям. Територія має слабе водопостачання, річка В.Куяльник, що майже пересихає, декілька ставків, які також не мають постійного рівня води. Різнотравно-ковиловий степ, який можна зустріти в ярах, балках, на підвищеннях. Майже відсутній природний ліс, деревна рослинність представлена штучними лісонасадженнями. Розореність землі надзвичайно висока – до 70%.

Грунтовий покрив представлений в основному чорноземами звичайними, малогумусними.

В цілому територія Коноплянської сільради сприятлива в рельєфному і кліматичному плані для вирощування сільськогосподарських культур (особливо зернових, технічних (соняшник), баштанних і овочевих, виноградників, садів), різнопланового будівництва, прокладання доріг.


Історія формування Коноплянської сільської ради


Початок її створення припадає на 1919 рік, коли був утворений виконком Коноплянської сільської ради робітничих, селянських і солдатських депутатів Євгенівської волості, Тираспільського повіту, Одеської губернії.

З 1939 року – виконком Коноплянської сільради Янівського району Одеської області.

1945 р. – с.Феліксдорф Коноплянської сільради іменувати с.Червоноармійське.

1946 р.

Коноплянська сільська рада Люботаївська сільська рада

1. Богунове 1. Люботаївка

2. Курсакове 2. Тарасівка

3. Марціянове 3. Ульянівка

4. Прохорове

5. Конопляне

6. Червоноармійське

7. Шерове

Новомиколаївська сільська рада Силівська сільська рада

1. Євгенівка 1. Жеребкове

2. Новомиколаївка 2. Козлове

3. Михайлопіль

4. Силівка

1956 р.

Силівська сільська рада рішенням облвиконкому від 28.11.1959 р. перейменована у Михайлопільську сільську раду.

 

Скасування Новомиколаївської сільради. Рішенням №731 від 28.07.1964 р. об"єднано Коноплянську і Люботаївську сільради із центром в с.Конопляне. Включити села: Богуново, Євгенівка, Конопляне, Курсаково, Люботаївка, Новомиколаївка, Силівка, Тарасівка, Ульянівка, Червоноармійське, Шарове, Албухово.

 

Рішенням обл.ради села Новомиколаївка і Євгенівка об"єднати, залишивши назву Євгенівка (№304 від 8.08.1965 р.); села Богунове і Курсакове об"єднати, залишивши назву Богунове; села Ульянівка і Конопляне об"єднати, залишивши назву Конопляне.

 

Села Коноплянської сільради Комінтернівського району віднести до Березівського району (№3 від 9.01.1966 р. обл.виконком)

 

Села Коноплянської сільради включені до складу новоутвореного Іванівського району, виключивши їх із складу Березівського району (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 08.12.1967 р.)

 

Села Албухово і Силівка об"єднані рішенням облвиконкому від 12.09 і залишена назва Силівка; села Євгенівка і Конопляне об"єднані, залишена назва Конопляне; село Червоноармійське приєднано до села Богунове, залишена назва Богунове.

Висновок. Теперішнє село Конопляне, де проживає понад 2 тисячі жителів, займає територію, де раніше були розташовані села Ново-Миколаївка, Євгенівка, Ульянівка, які є зниклими населеними пунктами.

На жаль, поступово вимираючими селами сьогодні є Люботаївка (184 жителя), Силівка (56 жителів), Тарасівка (40 жителів), де переважають люди похилого віку і соціально-культурних об'єктів в цих селах немає.


Значні історичні події

І. Історія виникнення населених пунктів


Коноплянської сільської ради

Землі нашого краю увійшли до складу Російської імперії в 1791 році, після заключення між Туреччиною і Росією Ясського мирного договору. Ці землі називали тоді Очаківський степ. У 1796 році у Новоросії (офіційна назва регіону) було запроваджено кріпосництво, а на її землях утворено Новоросійську губернію. В Новоросії почали виникати багато компактних поселень з селян – переселенців з густо населених губерній Росії, а також з селян-втікачів з України, поміщиків, які одержували тут землю. Царський уряд роздавав російським дворянам землі, що стали потужним чинником господарського освоєння півдня України. З другої половини 90-х років ХУІІІ століття виникають села, що були засновані переселенцями із Новгородської та Курської губерній, що дістали назву Новомиколаївка та Євгенівка (село завдячує своєю назвою майору російської армії Євгену Мусієвському, який в числі інших російських офіцерів (як і майор Баранов) одержав від казни ці землі за участь у російсько-турецькій війні. Старожили розповідали, що землі навколо даних сіл належали поміщикам Фатуровському і Тимовському, і часто називалися їх прізвищами, що зафіксовано на картах середини ХІХ століття.

Губернії ділились на на повіти, а повіти – на волості. Села, розташовані на території Коноплянської сільради, належали до Євгенівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. (Додаток 4).

В першій половині ХІХ століття в наших степах, рятуючись від турецького поневолення, селилися втікачі – переселенці із Болгарії, а також німецькі поселенці-колоністи, яких царський уряд запросив для освоєння південноукраїнських степів, якібули заселені ще порівняно рідко.

Саме німецькі поселенці на початку ХІХ століття заснували с.Розенфельд (Трояндове поле), пізніше – с.Конопляне. За розповідями, частина земель належала пану Конопельському, в якого була чимала сім"я, в т.ч. діти Ульяна, Тарас, яким батько подарував наділи землі, де і виникли невеликі поселення – хутір Ульянівка, Тарасівка.

Село, де сьогодні розташовано Шерово, також було засноване німецькими колоністами і називалось Ней-Гейм, пізніше сюди (1900 р.) переселилися переселенці з Болгарії, і село почало називатися Шарово (можливо, через прізвище одного із багатих переселенців – пана Шарова). Німецькі колоністи в 1944 році були переселені, і з червня 1944 року по жовтень 1948 року село займало підсобне господарство Одеського військового округу. В жовтні 1948 року сюди були переселені болгари, що проживали на хуторі Красний, в колгоспі ім.Осипенка Благоївської сільської ради.

Село Фріденфельд – село Силівка («Мирне поле») засноване німецькими колоністами в першій половині ХІХ століття.

Колишня назва с.Люботаївка – Шедерове, по прізвищу пана, який володів цими землями на початку ХІХ століття. За іменами доньок – Люби і Таї, які почали володіти землями після смерті батька, село почало називатись Люботаївка ( на картах – з середини ХІХ століття).

Сприятливий клімат, родючі грунти, сприяли господарському освоєнню краю. Вздовж річки В.Куяльник пролягла курна дорога, яка з"єднувала теперішні міста Балта і Вознесенськ з Одесою, Очаковом, Овідіополем. По цій дорозі возили худобу, зерно, інші товари. Чумаки – підприємці возили сіль. До 1900 року по річці Великий Куяльник ходили баркаси - човни, в яких перевозили купців та товари. В Янівці був великий базар.


ІІ. Основні події в Коноплянській сільській раді,кінець ХІХ ст. – 1920 р.


Землі Євгенівської волості Тираспольського повіту здавна славились своєю родючістю. Здавалось, кинь зеренце в маский чорнозем і заколосяться на просторах густі пшениці. Однак справжнього щастя хлібороба, радості творення не знали ті, кому по праву повинні були належаті ці землі.

Невелика купка поміщиків і куркульні володіла родючими землями, нещадно експлуатуючи працю наймитів. Так, 68 селянським сім"ям в с.Люботаївка належало лише 311 десятин надільної землі на горбах та крутогорах, а поміщик Делізарт мав 2134 десятини землі на добротних грунтах, які простяглись від межі Коноплянських німців-колоністів до с.Калинівка.

Біднота сіл Джугастрово, Соколово, Ульянівки мали трохи більше 500 десятин землі, в той час , як куркуль Плахотін володів 140 десятинами, Кацюк – 124 десятинами, німці-колоністи – 40-80 десятин кожний.

З усіх сторін затиснули, мов лещатами, Євгенівські бідняцькі наділи землі поміщиків Куза, Келлера, Фатуровського, Рота, підступили до самих селянських садиб. З кожним роком багатіли куркулі Якименко, Корінний, Петров, Посмітний. На їх полях від зорі до зорі трудились голодні й обідрані наймити – ті, хто не мав своєї землі, а то й домівки, переходячи від одного пана чи куркуля до іншого.

Жорстока експлуатація викликала хвилю невдоволення серед селян. Так, у 1908 році, за розповідями свідків, чабан пана Делізарта, доведений до відчаю частими побоями управляючого маєтком в Люботаївці, убив з рушниці цього посіпаку.

Під час селянських заворушень 1905-1907рр. і навіть коли перша російська революція була втоплена у морі крові, бунтарські та революційні настрої наших земляків росли з кожним днем. Цьому сприяла в значній мірі підпільна робота більшовиків Балкова і Кулаковського. В с.Новомиколаївка вони проводили таємні сходки селян, де знайомили їх з положенням про революцію, роз"яснювали необхідність міцного спілкування селянства і пролетаріату в їх боротьбі з царизмом. В домівках бідноти влаштовувались зустрічі селян з одеськими робітниками, членами РСДРП(б).

З початком імперіалістичної війни селянські господарства були розорені до тла і саме ця війна найбільше загострила суперечності між біднотою і правлячою верхівкою.

З великим піднесенням зустріли селяни звістку про повалення Тимчасового уряду. Почалось створення Радянської влади, та недовгою була радість перемоги. Знову застогнала земля, але вже під ногами Кайзерівських солдатів.

Прийшло лихо і в наші села. Першими жертвами стали активісти Онуфрій Калюжний з Новомиколаївки, Фрол Сокіл і Глазунов з І-ї Андріївки. За чиїмось доносом їх заарештували і розстріляли. В с.Конопляне з"явився загін запроданців під керівництвом Новомиколаївського пана. Бандити громили влади, без суду і слідства розстрілювали більшовиків. Для боротьби з бандитами було зібрано загін на чолі з К.Марчуком. Сюди влилася біднота з Новомиколаївки, Люботаївки, Кирничок, Соколово, які чинили опір запроданцям, але сили були нерівними.

Як розповідають очевидці, банда увірвалась в с.Новомиколаївку чисельністю 300 шабель з кулеметами на тачанках. Шукали К.Марчука, інших активістів, але безрезультатно. Під вечір вони заарештували учасника загону Марчука Микиту Слободянюка і вночі розстріляли його.

Шалений опір Радянській владі чинили куркулі. Так, в кінці 1919 року вони по звірячому розправились з групою поранених червоноармійців, які лікувались в приміщенні Благоївської школи-семирічки. Напівживих, їх кидали в криницю (зараз на тому місці стоїть пам"ятник).

В 1920 році в нашому краї діяла банда Заболотного, яка розгромила Петроверівський та Євгенівський волосні ревкоми, розстріляли їх керівників. Банду Заболотного розігнали кавалеристи легендарного комбрига Г.І.Котовського, які проходили через села краю, організовували мітинги.


ІІІ. Виникнення перших МТС, колгоспів на території сільської ради


Ніщо не стало на перешкоді невпинного руху революції. Ще лунали постріли з куркульських обрізів, а в с.Силівка вже почала організовуватись машинно-прокатна станція (на зразок майбутніх МТС).

В 1921 році згідно з „Декретом про землю" (Додаток 5) кожен селянин одержав 2,25 десятин землі. Життя ставало заможнішим. Ревкоми направляли роботу на зміцнення Радянської влади, організацію добровільних загонів для боротьби із залишками банд. За його рішенням у 1923 році було знову відкрито діяльність Новомиколаївської початкової (трирічної) школи ім. І.Франка. Розгорнулась широка діяльність по ліквідації неписьменності. Вчителі та сільські активісти читали лекції для населення на різні теми, відкрилася перша бібліотека.

В 1925 році Янівська Рада послала вчитись сина місцевого бідняка К.Ф.Кіріна, випускника Новомиколаївської початкової трудової школи. Повернувся додому фельдшером, пізніше здобув вищу медичну освіту, воював. 55 років пропрацював в Янівці, віддавши багато сил охороні здоров"я трудящих.

В читальному залі в невеличкому клубі, стіни якого прикрашали гасла, картини, розміщались на столах газети, книги. Вечорами тут збиралась молодь.

Населення займалось сільським господарством. Уже в перші роки соціалістичної реконструкції народного господарства посилюється тяга трудящих до сільськогосподарської кооперації.

В 1927 році в с.Новомиколаївка було створено ТСОЗ „Боротьба з засухою".

В 1928 році було засновано машинно-тракторне товариство. В цьому році виникла сільськогосподарська артіль „Уніон", яка об"єднувала німецькі поселення сіл Розенфельд (Конопляне), Богунове, Євгенівка, Прохорове. Її центральна садиба була розташована в селі Розенфельд .

В 1930 році на базі перших артілей і ТСОЗ в с.Новомиколаївка було організовано колгосп „Червоний жовтень", першим головою було обрано С.К. Зуб"яка, а в с.Євгенівка – колгосп „Червоний партизан", першим головою якого був Г.Ю. Курносенко. В Янівці відкрилися курси по підготовці перших трактористів для району.

Застосування машин сприяло підвищенню продуктивності праці, воно забезпечувало в комплексних господарствах більш високий урожай, ніж у одноосібників.

У 1935 році колгоспи одержали акти від держави на вічне користування землею. Збільшилась кількість зерна, вирощеного на колгоспних полях за роки перших п"ятирічок, поголів"я великої рогатої худоби. В с.Євгенівка було побудовано млин. Наш земляк, тракторист В.С.Ульченко за високі показники праці в 1937 році був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Водночас з піднесенням економіки зростала освіта і культура населення. Новомиколаївська школа стала семирічною, більше людей користувалось бібліотекою при хаті-читальні (клубі). 1924 року в с.Новомиколаївка було створено партійну організацію (групу), секретарем якої був Залукомський, з 1932 року при колгоспі „Червоний жовтень" – партійна організація на чолі із Зарембою. Секретарем комсомольської організації став молодий активіст Семен Козак.

В 30-х роках очолювали Новомиколаївську сільську раду Пасніченко І.Н., Динник З.П., які були розстріляні в роки війни.


ІУ. Наш край в роки Великої Вітчизняної війни


Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, трудящі рідного краю, як і весь радянський народ, піднялися на захист Вітчизни.

На фронтах війни воювали 231 житель сіл сільради, 154 з них не повернулись додому. 77 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР.

8-9 серпня 1941 року села краю були окуповані фашистськими військами. Під час німецько-фашистської окупації трудящі рішуче протистояли намаганням ворога перетворити їх на поміщицьких і куркульських наймитів. Вони також чинили опір окупантам в їх спробі налагодити сільськогосподарське виробництво.

Села, здавалося, вимерли, майже з кожної хати хтось пішов на фронт, дехто залишив домівки і пішли в глибокий тил. Важкий тягар окупації ліг на плечі жінок і підлітків, що трудились на полях, годували худобу, птицю. За всіма процесами наглядали нові хазяї – румунські жандарми, поліцаї та різного роду запроданці. Багато тоді набідувались і наплакались наші люди. але були і такі, що не плакали, а давали відсіч ненависному режиму. В період окупації на території Іванівського району діяла підпільна патріотична молодіжна група в кількості 30 чоловік, серед яких були і мешканці нашої сільради. Члени цієї групи знаходили можливість слухати радіопередачі з Москви і в листівках розносили правду про події на фронті до народу. Підпільники підтримували тісний зв"язок з патріотами Нерубайських катакомб, постачали їм продовольство. Через зраду в березні 1944 року вся підпільна група була заарештована фашистами і розстріляна в с.Благоєво.

Звільнення Янівського району розпочалось в перших числах квітня військами кінно-механізованої групи генерала І.Л. Плієва, що входила в склад військ 3-го українського фронту під командуванням Малиновського. (Додаток 8. Схема.). Весна була холодною, безперервно йшов дощ зі снігом, дув сильний поривчастий вітер. Транспорт з боєприпасами, міномети, гармати солдатам доводилось руками виривати з болота. І все ж, незважаючи на непогоду, запеклий опір фашистів, територія сільради була звільнена з 2-го по 4-е квітня 1944 року. Сьогодні на місці цих подій стоять обеліски „Солдатське поле".

Дорого дісталась нашим солдатам ця перемога. 19 солдатів поховано в с.Силівка, 10 - в Євгенівці, 20 – в Новомиколаївці, 210 – в Богуново. Є братські могили в с.Тарасівка, Люботаївка, Шерове.


У. Наш край з середини 40-х років ХХ століття до наших днів.


Сучасний стан


Після звільнення району від німецьких загарбників відновили свою роботу сільськогосподарські підприємства. Восени 1944 року колгоспи отримали від держави кредити на придбання худоби і відновлення тваринницьких ферм, створення птахоферм, придбання плугів, культиваторів та ін. В період повоєнного відновлення господарства в результаті посухи 1946 року, що призвело до неврожаю всіх сільськогосподарських культур, запровадження для селян великих податків (навіть на фруктові дерева), повоєнною розрухою прийшлося нашим землякам пережити третій голодомор 1946-1947 рр. Але, не дивлячись на неймовірні труднощі, ентузіазм трудящих був таким великим, що до кінця сорокових років завершилось відновлення господарств, а в 1950 році по більшості показників досягли довоєнних рівнів. Відбувалась нехватка сільськогосподарської техніки. За її нестачі поля оброблялись волами, кіньми і навіть коровами. А сіяли-віяли вручну. Комбайнами скошували тільки малу частину хлібів, більше кінними жатками, а також косами і серпами. Молотили скошене паровими молотарками, а то й ціпами.

На початку 50-х років на території нинішньої сільської ради існувало декілька господарств: ім.Андреєва (Конопляне, Курсаково, Шарово), ім.Молотова (Тарасівка, Люботаївка), „Червоний партизан" (Євгенівка), ім.Мікояна (Новомиколаївка). З середини 50-х років все більше техніки і мінеральних добрив стало поступати в села. Комбайни витісняли кінні жатки, з гарманів зникли молотарки і віялки. При цьому причіпні комбайни були витіснені самохідними. З"явилися автомобілі-самоскиди. Почала розповсюджуватись електрифікація, радіофікація, телефонізація сіл сільради.

В 1958 році у зв"язку з укрупненням колгоспів на території Коноплянської сільради вищеназвані господарства були об"єднані в нове господарство – колгосп „Дружба". Головою колгоспу було обрано Бойченка Віктора Тимофійовича, який працював на цій посаді до 1968 року. Держава закріпила за колгоспом „Дружба" 12377 га землі, в т.ч. 8747 га орної землі і 2018 га пасовищ.

Разом із зростанням економіки зростав і культурний рівень сільчан, їх добробут. В 1960 році був побудований сучасний Будинок культури. Згодом виросли форми сучасного типу: механізований тік, гараж, майстерні. В селі почали з"являтися особисті мотоцикли та автомобілі.

З 1971 року по 1997 рік (впродовж 27 років) колгосп „Дружба" очолював Іван Михайлович Осадчий, під керівництвом якого колгосп досяг вагомих результатів у господарюванні і розвитку соціальної сфери на селі. (Додаток 9. Фото).

В 9-й п"ятирічці була побудована на колгоспні кошти триповерхова середня школа в с.Конопляне. Вона була здана в експлуатацію у вересні 1974 року. В тій же п"ятирічці почалось спорудження водопроводу в селах Конопляне, Шерове, Люботаївка, Тарасівка, а також газифікація житлових будинків у перших двох селах.

Багатою була на новобудови і 10-а п"ятирічка. За її роки за рахунок колгоспних коштів був побудований двоквартирний будинок для вчителів, двоповерховий торговий комплекс. По головній вулиці сіл Конопляне і Шерове було прокладено асфальт, здано в експлуатацію в 1980 році двоповерховий адміністративний будинок, де розмістилось правління, бухгалтерія, зал засідань правління колгоспу, сільська рада. З другого входу розмістилось відділення зв"язку і ощадний банк. В цьому ж році було закінчено спорудження фельдшерсько-акушерського пункту с.Конопляне. Було покладено початок будівництву тепличного комбінату. В 11-й п"ятирічці стала до ладу двоповерхова споруда, де розмістилась кухня-їдальня для працівників села і готель. Було споруджено ряд двоповерхових багатоквартирних будинків-котеджів. Була споруджена також нова сучасна лісопильня. Налагоджено автобусне сполучення з обласним центром. В цей же час побудовано сучасний величезний машинний двір, диспетчерський пункт в гаражі колгоспу, двоповерховий будинок побуту, де розмістилась лазня, пральня, перукарня, швейна і взуттєва майстерня. За рахунок колгоспу споруджена двоповерхова будівля для шкільного інтернату і молодших класів школи з підвальним приміщенням, де розмістився стрілецький 25-метровий тир і кабінет цивільної оборони.

Було перебудовано споруду колишнього адміністративного будинку під дитячий садок і зроблено капітальний ремон Будинку Культури, де розмістилась сільська бібліотека і зал урочистих подій. Прокладена афальтована дорога до села Люботаївка. Почав видавати продукцію тепличний комбінат.

У 12-й п"ятирічці (1986-1990 рр) будівництво тепличного комбінату було завершено. Прокладено асфальт до села Тарасівка. Розпочато будівництво житла для колгоспників. Споруджено ковбасний цех. Розпочато розбудову по розширенню дитячого садка-комбінату.

Після завершення п"ятирічки колгосп було реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство (КСП). Розпочалось будівництво нового млина з крупорушкою і олійнею, консервного комбінату, продовжено газифікацію сіл. В 80-90-х роках внаслідок застосування нових дросягнень науки і техніки значно зросли врожаї всіх сільськогосподарських культур, підвищилась продуктивність худоби, зріс добробут людей.

В КСП працювало багато хороших трудовиків. Кращі з кращих за ударну працю нагороджені орденами та медалями. Це Герой Соціалістичної праці Радощук І.М. (Додаток 10. Фото), кавалери ордена Леніна – Осадчий І.М., Станков І.С., ордена Жовтневої революції – Бабенко І.П., Коцарко М.І., Мухін В.В.

З 1997 року, після виходу І.М. Осадчого на заслужений відпочинок, головою колгоспу було обрано Іскру Олександра Івановича – молодого економіста, воїна-афганця, який гідно продовжує хліборобську справу своїх земляків.

У зв"язку з реорганізацією КСП в 1999 році „Дружба" стає товариством з обмеженою відповідальністю, а з 2001 року – приватним сільськогосподарським підприємством. За цей порівняно невеликий проміжок часу було проведено розпаювання землі, газифікацію школи, дитячого садка.

Чимало землі в обробітку в приватному сільськогосподарському підприємстві „Дружба". Понад п"ять з половиною тисяч гектарів віддали в оренду пайовики, ще сімсот взяли у сусідньому Ширяївському районі. То ж обсяг робіт величезний. Жнивувати в „Дружбі" вміють оперативно, та так, щоб не тільки своє вирощене зібрати, а й сусідам допомогти. Добре, що є техніка: в арсеналі понад десяток „Нив", тракторів, п"ять нових потужних комбайнів „Дон 1500". Діє майстерня, своєрідна „лікарня" для сільгосптехніки, що оснащена всіма необхідними верстатами, приладами. Більшість механізаторів – своєрідні універсали: токар, слюсар і комбайнер в одній особі. Тож з ремонтом тракторів і комбайнів, причепного інвентаря механізаторська бригада порається в належний термін.

У „Дружбі" майже тисяча пайовиків, і кожному тут намагаються дати належну плату за оренду землі навіть у неврожайні роки. Люди отримують по дві тонни зерна, олію, цукор, мед, овочі, по причепу січки та по тонні силосу. Вручаються подарунки до Нового року та жінкам-пайовикам до Дня 8 Березня, налагоджено оранку городів. Це для жителів села дуже важливо, бо домашнє присадибне господарство залишається основою добробуту в наш час. Більшість колишніх колгоспників виживають саме завдяки тому, що тримають худобу, птицю.

Та не тільки ПСП очолює молодий керівник. Вже другий термін громада виявляє довіру Олександру Антоновичу Волошину, який працює на посаді голови Коноплянської сільської ради. Він – один із наймолодших сільських голів, хоча очолює досить велику територіальну громаду. Скільки питань доводиться вирішувати щодня: школа, дитячий садок, водогін, проблеми впорядкування сіл, сміттєзвалища і т.д., всього не перелічити. На все потрібно кошти. Сільрада одержує їх у вигляді податку на землю, сплату за комунальні послуги, торгові точки, дещо йде з районного бюджету, хоча цього і замало. Є і перспективні плани. Зокрема, на території сільради немає церкви, то є пропозиція збудувати її на місці колишнього клубу (колишнє село Новомиколаївка).

Незважаючи на численні проблеми, села Коноплянської сільради і село Конопляне – центр сільради, - стають дедалі кращими, з"являються новобудови, упорядковуються старі будівлі. Щоправда, проблема кинутих порожніх осель ще існує, особливо у віддалених селах, але коноплянці впевнені, що трохи менше, ніж в інших місцях. Тож жителі по праву пишаються своїми селами.

Сучасні сільчани – це люди, в більшості своїй досвічені, з середньою та вищою освітою, широким кругозором, розвинутим почуттям патріотизму. Переважна більшість сільчан живе зараз у сучасних, просторих і світлих будинках з газовим опаленням, водою та телефонним зв"язком. В більшості сімей є автомобілі різних марок, розвивається малий та середній бізнес, ростуть фермерські господарства. Дедалі більше випускників школи залишаються в рідних домівках, поповнюючи ряди працюючих. Великою пошаною і славою користуються вчителі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с.Конопляне. Висококваліфіковані вчителі дають учням міцні глибокі знання. Учні школи – неодноразові переможці районних і навіть обласних олімпіад з предметів навчального циклу та різних спортивних змагань. Основне завдання школи сьогодні – удосконалення навчально-виховного процесу, виховання освіченого, духовного громадянина України.


УІ. Видатні постаті сіл Коноплянської сільської ради


Пишаються коноплянці і своїми славетними земляками, які прославили рідний край в різних сферах своєї діяльності. Ось прізвища деяких з них: на початку ХХ ст. початкову Новомиколаївську школу закінчив Посмітний Макар Онисимович, прославлений господар землі, двічі Герой Соціалістичної праці (1949,1958) (Додаток 11), професор Одеського університету Жаборюк Анатолій Андрійович, зам.декана філологічного факультету ОНУ Пащенко Микола Васильович, професор Одеського аграрного університету Курносенко Володимир Герасимович, голова Іванівської райдержадміністрації Одеської області Колесников Олексій Ілліч, голова Любашівської райдержадміністрації Одеської області Бурлаков Микола Володимирович, голова Ізмаїльської райдержадміністрації Одеської області Мазур Сергій Іванович, випускник Новомиколаївської школи. Є у нас представники вищого офіцерського складу в Збройних Силах і Міністерстві внутрішніх справ., прокуратурі. Всіх не перелічиш...

Не можуть не радувати і демографічні показники: кількість народжених починає перевищувати кількість померлих, а це показник перспективи, відродження села. За 2008 рік в селах Коноплянської сільради народилось 51 немовля, смертність склала 45 осіб. За 2009 рік народилося 62 дитини, померли – 61 особа. Так що жителі нашого мікрорайону – оптимісти, вірять в краще майбутнє як свого краю, так і України в цілому.


Календар новин

<< < Березень 2021 > >>
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31